сутуж
СУТУ́Ж, і, ж., рідко.
Те саме, що скру́та.
Купив їх Ладим ще до революції за чотири пуди білокорої пшениці, і яка сутуж не приходила – дошки він беріг пильніше за свою бороду (В. Кучер);
// на кого – що. Брак, недостатня кількість кого-, чого-небудь; нестача.
Помираючи, старий Сахно казав до своїх синів: – Сутуж тепер і на землю і на гроші. Сутуж, діти. Оце, що маю, візьміть та приробляйте (І. Микитенко);
– Тепер скрізь, чоловіче, сутуж на копійку: бідніє і земля, і панство (М. Стельмах);
– А чого ви, Килино, не налагодите своє особисте життя? – А з ким його налагоджу? Хіба не знаєте, який у нас сутуж на мужиків? (Ю. Мокрієв).
Словник української мови (СУМ-20)