схибити
СХИ́БИТИ, блю, биш; мн. схи́блять; і СХИ́БНУТИ, ну́, не́ш, док.
1. Неправильно, не так, як треба, зробити що-небудь, допустити помилку в своїх діях, вчинках, думках, оцінці кого-, чого-небудь і т. ін.; помилитись.
Можна вибачить мені на сей раз, бо за весь час, що ми в Києві, всього раз сталося, що я схибила в листуванні (Леся Українка);
Щоб не схибити, бува, тлумачачи те чи інше розпорядження, краще вивчити його напам'ять (О. Полторацький);
Він чергує перший раз! Стежить Славик у тривозі, щоб не схибити ніде... (Н. Забіла);
Підпільний комітет не схибить і діятиме так, щоб не відбиватися від ворога, а нападати і бити його (Д. Бедзик);
– Відшукаємо його, викупимо. Конче відшукаємо. На цей раз не поталанило, вдруге не схибимо, – говорив Панас (З. Тулуб);
Не схибнув [Кирило Іванович] ні разу, так що через рік сидів уже на місці помічника столоначальника (Панас Мирний);
Себе з нас кожен почуває зодчим, І хай ми творим без взірців – дарма. Ми не відступим. Не схибнем. Не збочим. Ми віримо. Вагань у нас нема (П. Дорошко);
// Не влучити в ціль, зробити промах.
Раз на вовка хука дав [Мирон]; удруге схибив; за третім разом заряд у пеньок всадив... (Панас Мирний);
Перші два рази вона влучила, третій постріл схибив (О. Донченко);
Так хвилювався [Данько], що, певне, схибив, бо бандит продовжував повзти (І. Цюпа).
2. кого, що і без прям. дод. Утрачаючись, слабнучи, підводити кого-небудь (про пам'ять, зір, слух і т. ін.).
Василь на стелю дивився, хмурився, крививсь... Видно, він щось пригадував, та на сей раз помка схибила його (Панас Мирний);
Нашого танкіста не схибив гострий зір... (В. Сосюра);
Загугонить [юха] на тихому вогні. Де уже де, а тут твій смак не схибить: Всього в ній є, і диму теж вповні (В. Бичко);
До останнього подиху він буде нищити нечисть, що ступила на землю його батьків і дітей. Не схибне око, не затремтить рука, не здригнеться серце (М. Стельмах).
3. Загубити правильний напрямок руху, дорогу і т. п.; збитися.
– Хтось з дороги схибив та перевернувся долі (І. Франко);
Йдучи попереду, Оленчук все частіше зупиняється, щоб зорієнтуватись. Потім, мовби виправдуючись, звертається до Бронникова: – Вірите, товаришу комісар, ніколи ще так не боявся схибити, збитись у Сивашах, як оце зараз... (О. Гончар);
Той не схибить, хто бачить крізь хащі нічні Чорноморських рибалок вогні (М. Рильський);
// перен. Збитися з правильного життєвого шляху, почати вести хибний спосіб життя.
Чемний, культурний [лейтенант міліції Кульбака], одначе якщо ти де-небудь схибив, не у той бік задивився, кишені чиїсь переплутав, уже він тебе за шкірку та в дитячу кімнату міліції для ближчого знайомства... (О. Гончар);
Схибить у когось із сусідів дитина, – звертаються .. за порадою: як бути (з газ.).
4. тільки схибну́ти. Те саме, що схибну́тися 1.
Турок оступився і схибнув набік. Дикун скористався з цього і повалив ворога на землю (С. Добровольський).
Словник української мови (СУМ-20)