схилений
СХИ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до схили́ти.
Скрізь плач, і стогін, і ридання, Несмілі поклики, слабі, На долю марні нарікання І чола, схилені в журбі (Леся Українка);
Забейко, схилений над нею, не зважився доторкнутися своєї дитини (Ірина Вільде);
Голова його була схилена, а лампочка висіла низько над столом (Ю. Шовкопляс);
Побачила [Ганна Михайлівна] тільки вузьку спину і плоску потилицю, трохи схилену набік (С. Журахович);
Вітрами схилена сосна До самої землі, Мов туго напнута струна, Бринить у ранній млі (В. Бичко).
2. у знач. прикм. Який схилився, роблячи що-небудь; який зігнув верхню частину тулуба.
Схилений виноградар копається в ситій землі (М. Коцюбинський);
Він зупиняє погляд на схиленій постаті Супруна Фесюка (М. Стельмах);
// Який спустився донизу, перекосившись від часу, від своєї ваги і т. ін.
Стоїть схилена хата, Наче баба горбата (Є. Фомін);
Ти .. так мене чекав, а я й не знав, що ти мене давно зміняв на темну домовину, зміняв мене давно на схилені хрести... (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)