схил
СХИЛ, у, ч.
Похила поверхня чого-небудь; відкіс.
Морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір'я (М. Коцюбинський);
Коні мчали в напрямі на село Ладош. Воно лежало десь на схилі правого берега Удаю (І. Микитенко);
По крутих схилах балки росли буйні трави (І. Цюпа);
Марина, закривши руками очі, сіла на схил могили (Л. Дмитерко);
// Місцевість з похилою, спадистою поверхнею.
Настя йшла поруч Сагайдачного положистим схилом (З. Тулуб);
Гординська жила над гомінливим потоком, що збігав із схилу і вливався в ріку (С. Чорнобривець);
// Похиле положення.
Рельєф ділянки [розсадника] повинен бути рівним, з невеликим схилом (не більше 5°) (з навч. літ.).
◇ (1) На схи́лі (на схи́лку, на поко́ті) ві́ку (літ, життя́ і т. ін.) – у старості, у кінці життя.
На схилі віку Марко Лукич постійно не працював у трупі, а більше гастролював (М. Кропивницький);
Уже зайшли серпневі темні ночі. На схилі літ, в ясний ранковий час, Коли роса мої зволожить очі, Я осміхнусь і пригадаю вас (Л. Первомайський);
Згорьований, збідований, він [Т. Шевченко] на схилку літ ділився з майбутніми шанувальниками: “40 літ праці не принесло мені ані грошей, ані слави”... (із журн.);
[Ярослав:] Так, беремо ми в юності супругу. Проте її не знаємо тоді, І лиш в тривогах, втратах і біді На схилку днів пізнаємо в ній друга (І. Кочерга);
Діти, діти, – казала мати вечором, коли ті йшли спати. – Що то з вас буде? – і в її голосі та її очах вичувалося стільки до них любові.., що світ, навіть коли б його одним великим злом вважати, то задля однієї крапельки тієї любові варто жити, боліти і на глибокому схилі життя відійти у вічність (У. Самчук);
І вчителям своїм на покоті віку Клонюсь я пам' яттю і похвалу складаю (М. Рильський);
(2) На схи́лі дня – перед заходом сонця.
Віддавши шану Каспію окрасі, на схилі дня, як сонце йшло на спад, з примор'я ми .. до Дамчика вернулися назад (І. Гончаренко).
Словник української мови (СУМ-20)