сховок
СХО́ВОК, вку, ч.
1. Потаємне місце, де що-небудь ховають, зберігають; схов, потайник.
Він нині щасливий. В його ремені завиті в шматині лежать у безпечнім сховку 50 ринських, зароблені за рік (І. Франко);
– В мене вони [гроші].. у сховку, Павле, ніхто не дістанеться до них (О. Кобилянська);
* У порівн. Ти [людина] кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою [свій] розпач (М. Коцюбинський).
2. Місце, де можна сховатися, укритися, захиститися від кого-, чого-небудь; схованка, укриття.
Кожний залазив у якийсь сховок, щоб не мокнути далі. А дощ лив безперестанку (О. Маковей);
– Отуди б, в той тінистий рай пробратися, – мрійливо говорить шофер, – там добрий сховок від спеки (Ю. Мельничук);
Дочекавшись світанку, Юрко подякував Штефанам за вірний сховок і темними городами .. подався .. до Вовчинець (П. Козланюк);
Голуби летять у сховок (М. Рильський).
3. рідко. Дія за знач. схова́ти.
Словник української мови (СУМ-20)