сховок

СХО́ВОК, вку, ч.

1. Потаємне місце, де що-небудь ховають, зберігають; схов, потайник.

Він нині щасливий. В його ремені завиті в шматині лежать у безпечнім сховку 50 ринських, зароблені за рік (І. Франко);

– В мене вони [гроші].. у сховку, Павле, ніхто не дістанеться до них (О. Кобилянська);

* У порівн. Ти [людина] кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою [свій] розпач (М. Коцюбинський).

2. Місце, де можна сховатися, укритися, захиститися від кого-, чого-небудь; схованка, укриття.

Кожний залазив у якийсь сховок, щоб не мокнути далі. А дощ лив безперестанку (О. Маковей);

– Отуди б, в той тінистий рай пробратися, – мрійливо говорить шофер, – там добрий сховок від спеки (Ю. Мельничук);

Дочекавшись світанку, Юрко подякував Штефанам за вірний сховок і темними городами .. подався .. до Вовчинець (П. Козланюк);

Голуби летять у сховок (М. Рильський).

3. рідко. Дія за знач. схова́ти.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me