сховок

СХО́ВОК, вку, ч.

1. Потаємне місце, де що-небудь ховають, зберігають; схов, потайник.

Він нині щасливий. В його ремені завиті в шматині лежать у безпечнім сховку 50 ринських, зароблені за рік (Фр., І, 1955, 365);

— В мене вони [гроші].. у сховку, Павле, ніхто не дістанеться до них (Коб., III, 1956, 467);

*У порівн. Ти [людина] кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач (Коцюб., II, 1955, 223).

Да́ти (зда́ти і т. ін.) до схо́вку кому — віддати (здати і т. ін.) що-небудь комусь, щоб заховав, зберіг.

— Щось мені тая катеринка, як жарина, пучки пече, — думала вона, загортаючи в хустинку гроші, що дав Семен до сховку (Коцюб., І, 1955, 108).

2. Місце, де можна сховатися, укритися, захиститися від кого-, чого-небудь; схованка, укриття.

Кожний залазив у якийсь сховок, щоб не мокнути далі. А дощ лив безперестанку (Мак., Вибр., 1956, 536);

— Отуди б, в той тінистий рай пробратися, — мрійливо говорить шофер, — там добрий сховок від спеки (Мельн., До раю.., 1961, 24);

Дочекавшись світанку, Юрко подякував Штефанам за вірний сховок і темними городами.. подався.. до Вовчинець (Козл., Ю. Крук, 1957, 399);

Голуби летять у сховок (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 140).

3. рідко. Дія за знач. схова́ти.