сходка
СХО́ДКА, рідко СХІ́ДКА, и, ж.
1. У давній Русі – збори городян, що розглядали й вирішували суспільні та державні справи.
Траплялося, що одночасно збирались вічові сходки і в Торговій, і в Софійській частинах і ухвалювали протилежні рішення (з навч. літ.).
2. На Україні та в Білорусії – збори членів поземельної сільської громади.
Десяцькі ходили по дворах, зганяли на сходку [людей] (Ю. Яновський);
Після Великодня старшина скликав громаду на східку (І. Нечуй-Левицький);
// збірн. Присутні на таких зборах.
Згадав [Аркадій Петрович] одразу, як гула радісно сходка, коли він пояснив їй права народу на землю (М. Коцюбинський).
3. У царській Росії – збори робітників, студентів і т. ін.
До революції [Іванов] – організатор потаємних сходок на березі Дніпра, а від дня революції – .. керівник арсенальських більшовиків (Ю. Смолич);
Пригадав [Килигей], як збирались вони, робітники порту, на таємні сходки (О. Гончар).
4. Зустріч, зібрання певної групи людей в якому-небудь місці для розваги, відпочинку, обміркування чогось.
Василь Ковтюх зібрав сходку. – Товариші! – каже. – Чи довго ми будемо терпіти отих волоцюг? Годі! Натерпілися! (О. Ковінька).
Словник української мови (СУМ-20)