схоласт
СХОЛА́СТ, а, ч.
1. Послідовник схоластики (у 1 знач.).
Між двома рядами димарів на Гуттерівській кам'яниці стояли групами по троє чорносутанні новіції й схоласти єзуїтської колегії – збиратися великими гуртами і по двоє не дозволялося спудеям львівського новіціату (Р. Іваничук);
Як часто – ще й досі! – забуває він, що вже нема в світі ні лицаря Константина Анклітцена, ні схоласта Конрада з Кельна (Н. Королева);
Між елітарними київськими схоластами та рештою українського суспільства поступово намітився культурний розрив (з навч. літ.).
2. перен. Людина, яка сприймає лише зовнішню, формальну сторону якої-небудь науки відірвано від життя й практики; той, хто схильний до марних і далеких від життя розмірковувань.
Мікробіолог Проташний став дорікати математикам та фізикам за їх теоретичні шукання. Він вбачав у цьому відрив від практики життя і обзивав їх схоластами (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)