схоластика
СХОЛА́СТИКА, и, ж.
1. Панівний напрям у середньовічній ідеалістичній філософії, представники якого за допомогою філософських положень намагалися раціонально обґрунтувати християнське віровчення.
Теорія Коперника стала тим фундаментом, на якому в ту епоху розгорнулася жорстока боротьба передових людей проти схоластики (з наук.-попул. літ.);
Академія зосталася дуже позаду од свого часу: в ній панувала схоластика (І. Нечуй-Левицький);
Своєрідним виявом негативістських тенденцій Просвітництва були також його сенсуалізм та гедонізм, витлумачені як антитези схоластиці та аскетизму (з наук. літ.).
2. перен. Формальні знання, відірвані від життя й практики; мертва, суха наука.
– Фізика в наш час все .. Це не математична схоластика з мертвими формулами (Н. Рибак);
Наука, відірвана від практики, звичайно перетворюється у схоластику, а це створює умови для проникнення в неї ідеалізму і механіцизму (з наук.-попул. літ.);
// Слова, міркування, що не відповідають дійсності.
Через те й оті всі думки про прогрес, про майбутні покоління не були для нього схоластикою, чистою теорією, якою можна бавитися за склянкою чаю чи чаркою коньяку, втішатися, лякати гарних жінок... (Ю. Мушкетик);
І почувається, що це не фрази, не схоластика, почувається, що комісар не на словах, а на ділі вірить в людину, в її високі якості, в непохитність її переконань (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)