схоластика
СХОЛА́СТИКА, и, ж.
1. Панівний напрям у середньовічній ідеалістичній філософії, представники якого за допомогою філософських положень намагалися обгрунтувати богослов’я.
Теорія Коперника стала тим фундаментом, на якому в ту епоху розгорнулася жорстока боротьба передових людей проти схоластики. (Наука.., 1, 1960, 63);
Академія зосталася дуже позаду од свого часу: в ній панувала схоластика (Н.-Лев., І, 1956, 343).
2. перен. Формальні знання, відірвані від життя й практики; мертва, суха наука.
Марксистсько-ленінські теоретичні положення відіграють величезну роль у формуванні світогляду митця, але якщо вони органічно не осмислені ним, то перетворюються у мертву схоластику, догматизм (Мист., 5, 1957, 3);
— Фізика в наш час все.. Це не математична схоластика з мертвими формулами (Рибак, Час.., 1960, 145);
Наука, відірвана від практики, звичайно перетворюється у схоластику, а це створює умови для проникнення в неї ідеалізму і механіцизму (Наука.., 12, 1963, 7).
Словник української мови (СУМ-11)