сяйливий
СЯЙЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який сяє, яскраво світиться.
– Мені хотілося, щоби дід ще оповідав. До цієї чарівної ночі, до цих зірок вічно сяйливих, до далеких звуків пісні так підходила ця проста, злита з природою бесіда (Г. Хоткевич);
Він підвів голову, і йому в око впала сяйлива, синювата зоря (Н. Рибак).
2. Який блищить, відбиваючи світло, промені.
На друге плече накинутий був червоний гаптований сардак, в руках сяйливий .. топірчик, котрим легінь грався (Г. Хоткевич);
– Ось воно те, що всьому дає тут життя, – промовив у задумі Валерик, задивившись на сяйливий водопад (О. Гончар).
3. Який виражає радість, щастя, вдоволення.
Лице [у Оксани], хоч змучене, проте має в собі привабливість, в погляді сяйливому, гарячому почувається внутрішня пристрасть, прихована жага (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)