сіктися
СІ́КТИСЯ, січу́ся, січе́шся, недок.
1. Битися холодною зброєю.
Свій з своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Номис);
Вхопили [Володимир і Песьоголовець] шаблі й почали рубатися. Січуться так, аж шаблі іскри мечуть (В. Королевич);
Хмара на хмару пішла, наче й сонце не сходило з ночі. Тут вже рушниці замовкли: схопилися [супротивники] сіктись, боротися (П. Тичина).
2. Стаючи надміру сухим, розщеплюватися та обламуватися на кінцях (про волосся).
В добрім житті кучері в'ються, а в поганім – січуться (прислів'я);
* Образно. Стогне ясень: – Люба хвиле, Глянь на мене молодого, Як з кохання в'яну я... Як мій лист зелений жовкне, Темні кучері січуться (О. Олесь);
// Розсукуватися (про волокно, нитку і т. ін.).
* Образно. Ловить [Роман] очима червону веснянкувату сітку березових гілок, між якими велично пливуть крижини хмарин і січуться сонячні волокна (М. Стельмах);
// Розсотуватися, обтріпуватися (про тканину, одяг і т. ін.).
Лиштва січеться.
3. З'являтися внаслідок удару, тертя; викрешуватися.
Забавка була-таки без жартів. Аж іскри сіклися з шабель (О. Ільченко);
Була жахлива ніч степової бурі, на небі місяць літав з хмари на хмару, сухі блискавки сіклися в повітрі (Ю. Яновський);
// Виникати, намічатися (про зморшки).
Вона вже була пристаркувата, на негарному, вилицюватому, монгольського типу, обличчі вже сіклись і ткалися перші глибокі зморшки (Ю. Збанацький).
4. Пас. до сікти́ 1, 2, 5.
Словник української мови (СУМ-20)