сіктися

СІ́КТИСЯ, січу́ся, січе́шся, недок.

1. Битися холодною зброєю.

Свій з своїм січися, рубайся, а чужий не мішайся (Номис);

Вхопили [Володимир і Песьоголовець] шаблі й почали рубатися. Січуться так, аж шаблі іскри мечуть (В. Королевич);

Хмара на хмару пішла, наче й сонце не сходило з ночі. Тут вже рушниці замовкли: схопилися [супротивники] сіктись, боротися (П. Тичина).

2. Стаючи надміру сухим, розщеплюватися та обламуватися на кінцях (про волосся).

В добрім житті кучері в'ються, а в поганім – січуться (прислів'я);

* Образно. Стогне ясень: – Люба хвиле, Глянь на мене молодого, Як з кохання в'яну я... Як мій лист зелений жовкне, Темні кучері січуться (О. Олесь);

// Розсукуватися (про волокно, нитку і т. ін.).

* Образно. Ловить [Роман] очима червону веснянкувату сітку березових гілок, між якими велично пливуть крижини хмарин і січуться сонячні волокна (М. Стельмах);

// Розсотуватися, обтріпуватися (про тканину, одяг і т. ін.).

Лиштва січеться.

3. З'являтися внаслідок удару, тертя; викрешуватися.

Забавка була-таки без жартів. Аж іскри сіклися з шабель (О. Ільченко);

Була жахлива ніч степової бурі, на небі місяць літав з хмари на хмару, сухі блискавки сіклися в повітрі (Ю. Яновський);

// Виникати, намічатися (про зморшки).

Вона вже була пристаркувата, на негарному, вилицюватому, монгольського типу, обличчі вже сіклись і ткалися перші глибокі зморшки (Ю. Збанацький).

4. Пас. до сікти́ 1, 2, 5.