сікти

СІКТИ́, січу́, січе́ш, недок.

1. що. Рубати що-небудь на дрібні частини чимсь гострим; подрібнювати.

Приходили [удова і Галя] у місто і наймалися робити, де траплялось і що бог насилав: воду носити, городи полоть, сікти капусту, хати білити (Марко Вовчок);

– Скажи, будь ласка, дочко, куховарці, щоб зараз сікла м'ясо на товченики (І. Нечуй-Левицький);

Промиті розмочені гриби варять .. Відвар цідять, а гриби дрібно січуть (з наук.-попул. літ.);

Січе [Йонька] хмиз сокирою (Григорій Тютюнник);

// Відрубувати, відтинати; відсікати.

Зарубали [явора] знову – Чують тиху мову: – Най тече кров з гілки, – Січіть – не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (П. Грабовський);

Сам тільки Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (П. Загребельний);

// кого. Завдавати ударів холодною зброєю.

Велів [Еней] всіх [ворогів] сікти та рубать (І. Котляревський);

Вихопили [Володимир і старий] шаблі, почали рубати ворогів. Рубали, сікли. Перебили всіх (В. Королевич);

“Веди, Олег, нас! Хай огнисто січе наш меч потвори злі, аж поки жодного фашиста не буде більше на землі!” (В. Сосюра);

// Влучаючи в що-небудь, пробивати, кришити і т. ін. (про дію куль, снарядів тощо).

Дем'ян сторожко виставляє півголови над берегом вирви. Кулі січуть самісінький край, і одна дзенькає по Дем'яновій касці (Ю. Смолич);

// Швидким рухом, ударом чого-небудь розтинати, розрізати (повітря, воду, хвилі і т. ін.).

Море сіре, злегка поморщене від вітру, весляр звільна січе його веслами (І. Франко);

Над чумацькою валкою кружляє у височині шуліка, могутнім розмахом крил січе блакить (Н. Рибак);

// Прорізувати простір, хмару і т. ін. (про промінь, прожектор і т. ін.).

Стріляли кулемети, прожектори сікли туман (Ю. Яновський);

Гігантські мечі прожекторів метушливо сікли хмари (Л. Смілянський);

// Пошкоджувати стебло, листя рослин, виїдаючи дірки (про комах).

Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (К. Гордієнко).

2. кого і без дод. Бити, карати (батогом, різкою, лозиною і т. ін.); шмагати, пороти.

Ще добре й не вимовив [писар], а хлопці вже і мотнулись: розперезали [Явдоху], положили, січуть... (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Він свою першу жінку канчуком сік, – і вмерла, бідна, від його побоїв (І. Франко);

У кімнатці стояла широка лава. Порфільєв здогадався: тут сікли дубцями арештованих (П. Автомонов);

* Образно. Кому хвала – кому хула .. Мене ж, мов мачуха, сікла Сувора критика, і що ж, Це я їй дякую й росту (Л. Забашта);

// Хльоскати по чому-небудь (про гілки, високу траву і т. ін.).

Височенні трави сікли по ногах, по руках (О. Ільченко).

3. перев. у сполуч. зі сл. словами, язиком, кого і без дод., перен. Говорити щось різке, неприємне.

Дивиться [Варка], наче зараз тебе з'їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити... (Марко Вовчок);

– Прийде час – побачиш сама: не заслужив я тих слів, котрими твоя Софійка мене січе... (І. Муратов);

І знову карала себе [Мар'яна], і видимими і невидимими сльозами оплакувала свій гріх, навіть не догадуючись, що вона чистіша і душею, і почуттями за багатьох тих, що сікли її своїми язиками (М. Стельмах).

4. перен. Сильно, безперервно йти, лити струменем (про дощ); періщити.

Настала середина лютого, із сонцем, із теплим вітром, .. сікли й дощі (О. Кобилянська);

Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (М. Рильський);

Під чобітьми чавкає грязюка, зверху січе дощ (В. Козаченко).

5. кого, що і без дод. З силою бити, вдаряти (про дощ, вітер, сніг і т. ін.).

Був чотирнадцятий, був чорний рік. Похмурий дощ похмуру землю сік (М. Рильський);

Чулися страшенні удари грому та густе сичання дощу, що сік об брезент (Ю. Збанацький);

Вітер шарпав поли шинелей, кінці башликів, сік гострим снігом обличчя (З. Тулуб);

Сніг січе по щоках, налипає на віях, сліпить, але вона змиває його слізьми (В. Речмедін);

Січе завірюха січнева (Л. Первомайський);

// безос.

Любо йому, що ніхто у світі не знає, як сікло його темної ночі дощем холодним, як глушило громами, блискавками палило (С. Васильченко);

Сікло, як градом, збивало з ніг, безпроглядною сухою каламуттю бушувало навкруги – від землі до неба (О. Гончар);

// Виявляючись з особливою силою, викликати болісні відчуття (про дію морозу).

6. кого і без дод., розм. Безперервно й інтенсивно стріляти, обстрілювати із автоматів, кулеметів і т. ін.; смалити.

Виявивши місця кулеметних гнізд, вороги сікли по них з кулеметів і автоматів (В. Козаченко);

Юні месники йдуть, і січуть, і січуть автомати (В. Сосюра).

◇ (1) Сі́кти язика́ми – обговорювати, обмовляти кого-небудь.

І знову карала себе, і видимими і невидимими сльозами оплакувала свій гріх, навіть не догадуючись, що вона чистіша і душею, і почуттями за багатьох тих, що сікли її своїми язиками (М. Стельмах).