сікти

СІ́КТИ, січу́, січе́ш, недок.

1. перех. Рубати що-небудь на дрібні частини чимсь гострим; подрібнювати.

Приходили [удова і Галя] у місто і наймалися робити, де траплялось і що бог насилав: воду носити, городи полоть, сікти капусту, хати білити (Вовчок, І, 1955, 314);

— Скажи, будь ласка, дочко, куховарці, щоб зараз сікла м’ясо на товченики (Н.-Лев., VI, 1966, 16);

Промиті розмочені гриби варять.. Відвар цідять, а гриби дрібно січуть (Укр. страви, 1957, 91);

Січе [Йонька] хмиз сокирою (Тют., Вир, 1964, 120);

// Відрубувати, відтинати; відсікати.

Зарубали [явора] знову — Чують тиху мову: — Най тече кров з гілки,— Січіть — не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (Граб., І, 1959, 318);

Сам тільки Несториця з кількома недобитками прибіг до царя, схиляючи повинну голову, яку, як відомо, меч не січе (Загреб., Диво, 1968, 274);

// Завдавати ударів холодною зброєю.

Велів [Еней] всіх [ворогів] сікти та рубать (Котл., І, 1952, 287);

Вихопили [Володимир і старий] шаблі, почали рубати ворогів. Рубали, сікли. Перебили всіх (Три золоті сл., 1968, 47);

«Веди, Олег, нас! Хай огнисто січе наш меч потвори злі, аж поки жодного фашиста не буде більше на землі!» (Сос., II, 1958, 488);

// Влучаючи в що-небудь, пробивати, кришити і т. ін. (про дію куль, снарядів тощо).

Дем’ян сторожко виставляє півголови над берегом вирви. Кулі січуть самісінький край, і одна дзенькає по Дем’яновій касці (Смолич, Мир.., 1958, 154);

// Швидшім рухом, ударом чого-небудь розтинати, розрізати (повітря, воду, хвилі і т. ін.).

Море сіре, злегка поморщене від вітру, весляр звільна січе його веслами (Фр., XVI, 1955, 285);

Над чумацькою валкою кружляє у височині шуліка, могутнім розмахом крил січе блакить (Рибак, Помилка.., 1956, 77);

// Прорізувати простір, хмару і т. ін. (про промінь, прожектор і т. ін.).

Стріляли кулемети, прожектори сікли туман (Ю. Янов., І, 1958, 222);

Гігантські мечі прожекторів метушливо сікли хмари (Сміл., Сашко, 1954, 132);

// Пошкоджувати стебло, листя рослин, виїдаючи дірки (про комах).

Ненажерний довгоносик поїда молодий буряк, гробак корінець ранить, дротянка гич січе, лист всиха (Горд., II, 1959, 14).

◊ Сі́кти зуба́ми — те саме, що Дзвони́ти (видзво́нювати, ля́скати, цокоті́ти і т. ін.) зуба́ми ( див. зуб).

Їй нараз зробилося якось зимно-зимно, так що почала голосно сікти зубами (Фр., III, 1950, 457);

Гриб і Печериця таки сікли з страху зубами (Козл., Мандрівники, 1946, 32);

Плаче хлопчик, горить… Довго тут до біди? Як хриплять в нього груди недужі. Він зубами січе і шепоче: води… (Перв., ІІ, 1958, 229);

Сі́кти на капу́сту див. капу́ста;

Сі́кти на локши́ну — те саме, що Сі́кти на капу́сту ( див. капу́ста).

Печеніги попхалися в ворота, вони вскакували у вузький і тісний прохід по кільканадцятеро, і їх відразу сікли на локшину (Загреб., Диво, 1968, 509);

Сі́кти на сі́чку див. сі́чка.

2. перех і без додатка. Бити, карати (батогом, різкою, лозиною і т. ін.); шмагати, пороти.

Ще добре й не вимовив [писар], а хлопці вже і мотнулись: розперезали [Явдоху], положили, січуть… (Кв.-Осн., II, 1956, 187);

— Він свою першу жінку канчуком сік,— і вмерла, бідна, від його побоїв (Фр., III, 1950, 452);

У кімнатці стояла широка лава. Порфільєв здогадався: тут сікли дубцями арештованих (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 481);

*Образно. Кому хвала — кому хула.. Мене ж, мов мачуха, сікла Сувора критика, і що ж, Це я їй дякую й росту (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 91);

// Хльоскати по чому-небудь (про гілки, високу траву і т. ін.).

Височенні трави сікли по ногах, по руках (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 56).

3. перев. у сполуч. із сл. словами, язиком, перех. і неперех., перен. Говорити щось різке, неприємне.

Дивиться [Варка], наче зараз тебе з’їсть, не соливши, словами і січе, і руба, ані приступити… (Вовчок, VI, 1956, 293);

— Прийде час — побачиш сама: не заслужив я тих слів, котрими твоя Софійка мене січе… (Мур., Бук. повість, 1959, 161);

І знову карала себе [Мар’яна], і видимими і невидимими сльозами оплакувала свій гріх, навіть не догадуючись, що вона чистіша і душею, і почуттями за багатьох тих, що сікли її своїми язиками (Стельмах, II, 1962, 300).

4. неперех., перен. Сильно, безперервно йти, лити струменем (про дощ); періщити.

Настала середина лютого, із сонцем, із теплим вітром,.. сікли й дощі (Коб., III, 1956, 522);

Дощ січе, шипить, шумить, Хвиля злісно клекотить (Рильський, І, 1946, 226);

Під чобітьми чавкає грязюка, зверху січе дощ (Коз., Серце.., 1947, 27).

5. перех. і неперех. З силою бити, вдаряти (про дощ, вітер, сніг і т. ін.).

Був чотирнадцятий, був чорний рік. Похмурий дощ похмуру землю сік (Рильський, II, 1960, 57);

Чулися страшенні удари грому та густе сичання дощу, що сік об брезент (Збан., Мор. чайка, 1959, 137);

Вітер шарпав поли шинелей, кінці башликів, сік гострим снігом обличчя (Тулуб, В степу.., 1964, 185);

Сніг січе по щоках, налипає на віях, сліпить, але вона змиває його слізьми (Речм., Весн. грози, 1961, 11);

Січе завірюха січнева (Перв., II, 1958, 134);

// безос.

Любо йому, що ніхто у світі не знає, як сікло його темної ночі дощем холодним, як глушило громами, блискавками палило (Вас., Вибр., 1954, 35);

Сікло, як градом, збивало з ніг, безпроглядною сухою каламуттю бушувало навкруги — від землі до неба (Гончар, І, 1959, 3);

// Виявляючись з особливою силою, викликати болісні відчуття (про дію морозу).

6. перех. і неперех., розм. Безперервно й інтенсивно стріляти, обстрілювати із автоматів, кулеметів і т. ін.; смалити.

Виявивши місця кулеметних гнізд, вороги сікли по них з кулеметів і автоматів (Коз., Гарячі руки, 1960, 149);

Юні месники йдуть, і січуть, і січуть автомати (Сос., II, 1958, 241).