сірка
СІ́РКА, и, ж.
1. Хімічний елемент, легкозаймиста речовина блідо-жовтого кольору, яку застосовують у промисловості, сільському господарстві, військовій справі, медицині.
Шістнадцятий елемент [періодичної системи Д. І. Менделєєва] – сірка. Це ще активніший неметал, ніж фосфор (з навч. літ.);
В льоху пахло важким духом селітри й сірки (М. Старицький);
Холера лютувала по всій Росії .. Скрізь встановили карантин, з зараженої місцевості не приймали посилок, а листи обкурювали сіркою (З. Тулуб);
Входить [Бараболя] до майстерні і витирає сірник. Він спочатку чахкає, шипить, бризкає сіркою та смородом і, нарешті, займається (М. Стельмах);
* У порівн. Я – мов сірка: Ти дмухнеш – і я вже запалився! (А. Кримський);
На його душу, наче кам'яна гора, навернули чорні думки, – мов гарячою сіркою пекли його серце (Панас Мирний).
2. Жовта жирна речовина, яка утворюється на стінках вушного каналу.
Вушна сірка є видозмінений, більш багатий жиром продукт потових залоз (з наук.-попул. літ.).
3. розм. Те саме, що жиропі́т.
– Треба тую сірку брать, що з вовни, та волам шиї парить, щоб погоїлись (з казки);
Повітря важке, густо насичене духом овечої сірки (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)