тайник
ТАЙНИ́К, а́, ч.
1. Те саме, що схо́ванка¹; сховок, потайник.
У лісі Петро з глибокого тайника, що віє передосінньою прохолодою, дістає обмотаний плащ-палаткою автомат (М. Стельмах);
[Долорес:] Дон Жуане, тут є тайник під церквою, сховайтесь (Леся Українка);
І тоді старий Влас пішов уночі до статуї Перуна і видобув із тайника мішечок пшениці (Б. Лепкий).
2. тільки мн., чого, перен. Про що-небудь нерозгадане, нез'ясоване; місце, куди немає доступу іншим; найпотаємніше.
Його вабили темні тайники хворого мозку, нерозвідані висоти вищої нервової системи (І. Волошин);
З тонким проникненням у найглибші тайники психології селянина малює письменник [В. Стефаник] усі ті суперечливі почуття, які переживає Іван Дідух, їдучи в далекий край (з навч. літ.);
Велич Т. Г. Шевченка у тому, що він глибоко проник у тайники народної душі і в своїй полум'яній поезії відбив прагнення трудівника до волі (із журн.);
Тоді дивилась на нього очима, що нагонили йому невідому турботу, немов погляд її проймав його душу й ворушив там замкнені тайники (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)