танго
ТА́НГО, невідм., с.
1. Повільний парний танець чотиричасткового такту з рядом складних па, що довільно чергуються між собою.
2. Музика до цього танцю з розміром чотири чверті такту.
Гойдаючись під звуки патефонних танго і фокстротів, гомонячи, відступаючи, люблячи й мріючи, мріючи, мріючи... – летів, миготів десь у казку (І. Багряний);
Пані Тереза на роялі грає танго. На веранді рухаються пари, танцюють... (С. Чорнобривець);
У Вольдемаровій кімнаті то тихо, то голосно грає радіола. Линуть звуки танго (З. Мороз).
Словник української мови (СУМ-20)