татарчук
ТАТАРЧУ́К, а́, ч., розм.
Син татарина, татарки.
Тим часом хлопчик-татарчук привіз з Отузької долини дині (З. Тулуб);
// Парубок-татарин.
Перед ним зненацька, ніби з землі, виріс знову той, спантеличений боєм, татарчук. Щось кричав, махав руками (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)