татарчук
ТАТАРЧУ́К, а́, ч., розм. Син татарина, татарки.
Тим часом хлопчик-татарчук привіз з Отузької долини дині (Тулуб, Людолови, І, 1957, 217);
// Парубок-татарин.
Перед ним зненацька, ніби з землі, виріс знову той, спантеличений боєм, татарчук. Щось кричав, махав руками (Гончар, II, 1959, 328).
Словник української мови (СУМ-11)