тато
ТА́ТО, а, ч., розм.
Те саме, що ба́тько 1.
І вчила княгиня [дитину] Тілько “мамо” вимовляти, А “тато” не вчила... (Т. Шевченко);
– Виблагай у батька дозвіл побратись – і мій тато пристане на це (М. Коцюбинський);
Оленчук надів кожушок .. Діти, відчувши якусь тривогу, обліпили його: – Тату, куди ви? (О. Гончар);
Підемо до мами, а від мами до тата, там курочка чубата, два котики сіреньких, дві курочки біленьких (з народної пісні);
// Ввічливе звертання до тестя, свекра.
Там [на пасіці] усе просто й більш зрозуміло, аніж дома, де чомусь нема братолюбія поміж синами, на яких він здав господарство, і не чується злагоди між Терентієм і Дариною .. – Тату, ви їсти будете? – підходить до старого Дарина. – Є толокно з в'юнів (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)