таємно
ТАЄ́МНО.
Присл. до тає́мний 1, 2, 4, 5.
[Явдоха:] Краще таємно нам повінчатися та тоді вже й батькові сказати (Панас Мирний);
Капітан розповів, що багато з його товаришів-офіцерів уже таємно носять при собі цивільний одяг на випадок оточення Будапешта (О. Гончар);
Там десь, глибоко, під сірим дзвоном коріння, щось вистигає таємно, витягаючи силу з серця землі (М. Коцюбинський);
За вікнами вітер таємно гіллям і снігами шумить (В. Сосюра);
– Мене погнали в Освенцім за те, що я таємно вчив дітей, коли гітлерівці спалили школу (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)