темниця
ТЕМНИ́ЦЯ, і, ж., заст., поет.
В'язниця.
– І в темній темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив [цар] (Т. Шевченко);
Тихенько й поважливо, то знову грімко й зворушливо розказували кобзарі про горе й муку козацьких бранців-невольників у чужих каторгах і темницях (Б. Лепкий);
Темниця без вікон, без дверей. Лицар-в'язень лежить у кутку на соломі (Леся Українка);
– І – і – і, – зараз же заголосила баба. – Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці сирой [сирій], світа-сонця не бачить (Григорій Тютюнник);
* У порівн. – Я за слізоньками світа не бачила, сидячи сама собі у хаті, як у темниці (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)