терем
ТЕ́РЕМ, у, ч.
1. У Київській Русі та феодальній Росії – високий боярський або князівський будинок у вигляді башти; житлове приміщення в такому будинку.
– Сниться, – каже він, – .. Що в моїм теремі златоверхому Лежали балки не позмикані (Панас Мирний);
Зал у теремі Ярослава оздоблений мармуром і позолотою у візантійсько-романському стилі (І. Кочерга);
* У порівн. Полиск оголених скель, барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими, як тереми, дерев'яними будинками трансільванців – все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою мальовничістю (О. Гончар);
// Верхня частина такого будинку, де жили (звичайно під наглядом) жінки родини боярина, князя, царя.
[Дудар:] Так наче всі хочуть нагору лізти до цієї красуні, яку цар замкнув у теремі, власне, в тюрмі, на вершечку гори (Л. Смілянський);
// перен., розм. Приватний будинок, що вражає розкішшю.
2. заст. Багатий поміщицький будинок.
Таж то кріпак, зневажений і голий. Своєю кров'ю, потом і слізьми Скріпляв оті блискучі тереми, Де панство у шовках та в оксамитах Музик наслухувало знаменитих, У карти грало і вино пило (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)