терпко
ТЕ́РПКО.
1. Присл. до терпки́й 1, 2.
Терпко, задушливо пахло сіно, пахло дощем і перестиглим літом (Ю. Мушкетик);
Покірно шелестів під ногами і золотився свіжий сніжок. Мороз терпко щипав за щоки (О. Копиленко);
– І ти, з такою податливою натурою, смієш думати, що моя дочка буде любити тебе? – скрикнув гнівно боярин. – Боярине, – відказав терпко Максим, – не згадуй про неї (І. Франко).
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття терпкого смаку.
У роті терпко.
3. пред. Про почуття важкості, гіркості, бентежності.
Приходилося не раз і солоно й терпко (І. Франко);
Рідкозуб згадав свої парубоцькі літа, сувору наймитську долю, – і стало терпко в грудях і холодно спині (І. Кириленко);
Ходила Антоніна по садку, а в ній бродив хмільний настрій, на душі було замріяно й терпко (Є. Гуцало).
Словник української мови (СУМ-20)