тиква
ТИ́КВА, и, ж.
1. Рослина родини гарбузових.
2. Грушоподібний довгастий або плескуватий плід цієї рослини, що має дуже тверду шкірку; вирощується перев. з декоративною метою.
* У порівн. Він з усього розмаху цюкнув його [ведмедя] згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква (І. Франко);
// розм. Посудина для води, зроблена з такого плоду.;
// зневажл., лайл. Голова.
[Степан:] А тут у тебе у цій тикві (показує на його голову) клоччя чи пір'я? (М. Кропивницький).
3. розм. Череп'яна посудина, подібна до глечика, з дуже вузьким горлом, у якій носять або тримають воду, вино тощо.
Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили [троянці] без остатку, Посуду потовкли в шматки (І. Котляревський);
Сидить там пасічник з білою бородою, в білій сорочці, цюкає сокирою або дибає старечою ступою попід гаєм з тиквою по воду до копанки (І. Нечуй-Левицький);
Вони жадібно пили воду, заломивши голови й перехиливши тикви до рота (Ю. Смолич);
Пані Оборська оступилася, сіла з другого краю стола. Потім підвелася, відсунула венецьку тикву з .. угорським вином (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)