тирло
ТИ́РЛО, а, с.
1. Місце для відпочинку худоби, найчастіше біля водопою.
[Семен:] Як був ще за підпасича біля панського ялівника, то як приженем було ялівник на тирло, то я як улізу в ставок та плаваю аж до полудня... (М. Кропивницький);
І полягли [люди] самі, Немов на тирлі тії вівці (В. Самійленко);
Південна спека. Над водою Під сонцем ліс стоїть, горить. Пастух – на тирлі з чередою Уклався в затінку і спить (Микола Чернявський);
// Вибите, витолочене ким-небудь місце.
Самі хазяї [партизани] не дуже руйнували рослинність, не вибивали тирла, щоб не давати знаків німецькій авіарозвідці (Ю. Яновський);
І поле довкола здавалося тирлом, Де жодна травинка повік не воскресне (П. Воронько).
2. Лігво, кубло звірів.
Отут саме вовче тирло (Сл. Б. Грінченка);
// перен., розм. Місце зосередження, притулок антигромадських або злочинних елементів.
[Клим (до Панька):] Стривай! Перед світом краще всього наскочить на їх [злодіїв] тирло (І. Карпенко-Карий).
3. Місце, де токують птахи або де вони збираються для відпочинку, на ніч.
Журавлі десь курлюкають па тирлах (Сл. Б. Грінченка);
Тирло – невеличкий, порослий травою острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки, сідають на спочинок перелітні журавлі, в'ють гнізда лугові чайки (Григорій Тютюнник).
4. Місце, де нереститься риба.
Коли ж заходила розмова у братів .. Про тирла, про таку принаду для линів, Щоб звідусіль плила та риба вайлувата До вашого гачка, – я просто завмирав (М. Рильський).
5. заст. Місце тимчасового поселення.
Старе запорізьке тирло.
Словник української мови (СУМ-20)