титулування
ТИТУЛУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. титулува́ти.
– Я вас розумію, товаришу... – Гречкун запнувся на слові, не знаючи, як назвати свого співбесідника, бо повне титулування здалося йому якимось неприродним і помпезним (Ю. Бедзик).
2. Слово, словесна формула, якими йменується особа згідно з її почесним званням, службовим становищем і т. ін.
– Не вірю, панночко, .. що першу людину на землі бог створив з глини, а жінку – з чоловічого ребра і прочая, і прочая, як любить кінчати своє титулування російський цар (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)