титулувати

ТИТУЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., кого.

Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін.

У царській армії мав бути генеральський смотр [огляд] військ. А там один солдат дуже погано знав службу. От його взводний і ротний підучають, як кого титулувать (із журн.);

Митрополит Сільвестр змушений був виконувати вимоги Хмельницького й титулував його: “нашей земли начальник, й повелитель” (з наук. літ.);

// Називати, іменувати когось за родом занять, діяльності тощо.

[Жірондист:] Що вам треба, мій пане? [Монтаньяр:] Се чому так титулуєш? [Жірондист:] Бо “громадянин” – недоречний титул: шпиг і тюремщик – пан тепер над нами (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. титулувати — титулува́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. титулувати — див. НАЗИВАТИ, ІМЕНУВАТИ; р. титулювати.  Словник синонімів Караванського
3. титулувати — Називати духовну особу за її титулом  Словник церковно-обрядової термінології
4. титулувати — -ую, -уєш, недок., перех. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін. || Називати, іменувати когось за родом занять, діяльності тощо.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. титулувати — ТИТУЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Називати згідно з титулом, званням, чином і т. ін. У царській армії мав бути генеральський смотр [огляд] військ. А там один солдат дуже погано знав службу.  Словник української мови в 11 томах
6. титулувати — Титулувати, -лую, -єш гл. Титуловать, называть по титулу.  Словник української мови Грінченка