тихомирити
ТИХОМИ́РИТИ, рю, риш, недок., кого, що, розм.
Заспокоювати, угамовувати кого-, що-небудь.
Андрієві страх прикро було слухати сю сварку. Він почав тихомирити діда (І. Франко);
Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Панас Мирний);
Підоймили [підняли] діти Івасика, пообтирали кров, повитягали хрущі з кучерів, стали його тихомирити (С. Ковалів).
Словник української мови (СУМ-20)