тихцем
ТИХЦЕ́М, присл., розм.
1. Потихеньку, неголосно.
Голова звертає тихцем увагу бесідника на те, що має говорити про крамниці на селі, а не в столиці (О. Маковей);
Михайло тихцем вилаявся: який усе-таки незграбний цей богослов! (П. Загребельний);
– Денисе, діло є, – тихцем говорить Шмалій (М. Стельмах);
Читав тихцем, і тільки губами рухав, а слова ні одного не промовив (Б. Лепкий).
2. Намагаючись не створювати шуму.
Раптом в коридорі почались обережні ледь вловимі кроки. Хтось ішов тихцем, прислухаючись, вичікуючи, тамуючи подих (Ю. Бедзик);
Підвела [Ольга] голову – в кімнаті не було нікого. Встала і тихцем почала одягатися (Я. Галан);
Ночами Марисі здавалося, ніби за верандою щось шелестить у кущах, і вона схоплювалась, тихцем виходила на обстежини (О. Гончар).
3. Потай, непомітно, криючись.
Гроші старав із двох джерел. Мати йому давала та й брав тихцем від батька (Л. Мартович);
Дарма старалися ми дістатися рідної землі тихцем (О. Бердник).
Словник української мови (СУМ-20)