тихцем

ТИХЦЕ́М, присл., розм.

1. Потихеньку, неголосно.

Голова звертає тихцем увагу бесідника на те, що має говорити про крамниці на селі, а не в столиці (О. Маковей);

Михайло тихцем вилаявся: який усе-таки незграбний цей богослов! (П. Загребельний);

– Денисе, діло є, – тихцем говорить Шмалій (М. Стельмах);

Читав тихцем, і тільки губами рухав, а слова ні одного не промовив (Б. Лепкий).

2. Намагаючись не створювати шуму.

Раптом в коридорі почались обережні ледь вловимі кроки. Хтось ішов тихцем, прислухаючись, вичікуючи, тамуючи подих (Ю. Бедзик);

Підвела [Ольга] голову – в кімнаті не було нікого. Встала і тихцем почала одягатися (Я. Галан);

Ночами Марисі здавалося, ніби за верандою щось шелестить у кущах, і вона схоплювалась, тихцем виходила на обстежини (О. Гончар).

3. Потай, непомітно, криючись.

Гроші старав із двох джерел. Мати йому давала та й брав тихцем від батька (Л. Мартович);

Дарма старалися ми дістатися рідної землі тихцем (О. Бердник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me