тлінний
ТЛІ́ННИЙ, а, е.
1. книжн. Який піддається тлінню, руйнуванню; тимчасовий, минущий.
Він знав кожного селянина, його життя, характер і думки, знав його жінку і дітей, його скарб тлінний і нетлінний (М. Коцюбинський);
Тлінна оболонка може і одцвісти, звичайно, ніщо живе під місяцем не вічне... Але те, що ми звемо внутрішнім духовним світом, душею, натурою, світиться і крізь вицвілі очі, проміниться в кожній зморшці (І. Волошин).
2. книжн. Власт. тліні, тліну, викликаний ними.
Тлінний запах; Тлінні рештки.
3. перен. Який має негативний, розкладницький вплив на кого-, що-небудь; шкідливий, згубний.
Бува, як недруг тлінним духом тобі нашепче щось у вухо, – одплюнь, працюй, будуй і рий... Ми сокрушили світ старий! (П. Тичина).
4. діал. Виснажений, знесилений; ледве живий.
– Чого ви, люди добрі, такі замлілі, захлялі, миршаві, аж тлінні..? – спиталась Богаза (І. Нечуй-Левицький);
– Уступися від мене ти, побожна, най я трохи очі прижмурю. Тобі однако молоти, а я ледве тлінний (В. Стефаник).
Словник української мови (СУМ-20)