тонучий
ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко.
Дієпр. акт. до тону́ти;
// у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий.
Тонучий і бритви хопиться (Номис);
– То я топився, Тоню? .. І ти вирятував мене?.. – Се ж обов'язок, Мундзю, тонучого рятувати (І. Франко);
В печеру темну вскочили, як в жлукто. Хопили стін, як тонучий корми (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)