тонучий
ТО́НУЧИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. теп. ч. до тону́ти;
// у знач. ім. то́нучий, чого, ч. Той, хто тоне; потопаючий.
Тонучий і бритви хопиться (Номис, 1864, № 9784);
— То я топився, Тоню? ..І ти вирятував мене?.. — Се ж обов’язок, Мундзю, тонучого рятувати (Фр., III, 1950, 13).
Словник української мови (СУМ-11)