тонісінький
ТОНІ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл.
Дуже, зовсім тонкий (у 1–5 знач.).
Вона була легка, як туман, тільки здорові чорні очі блищали, неначе два діаманти, закутані в тонісіньку мушлинову [муслінову] тканку (І. Нечуй-Левицький);
Федора тихо зайшла до церкви. Тремтячою рукою запалила і поставила свічку. Ніяково було ставити маленьку і тонісіньку, як соломинку (І. Цюпа);
Змійка підвела свою вутячу голівку, роззявивши пащу, де тремтів тонісінькою стьожечкою її гострий язичок (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)