топір
ТОПІ́Р, пора́, ч.
1. іст. Сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя.
Пішов же Мартин По чужих містах, – Три сокири за поясом, А топір у руках (Л. Первомайський).
2. діал. Сокира.
Хату будує гуцул. Взявши у руки топір, Теше старанно старий рівну, струнку деревину (М. Шеремет);
Солдат пройшов славетну путь До краю і до дна. І знов пройде, коли пошлють, Коли гукне війна. Отак і ти, мій любий друг, – Чи тесля, чи коваль. Гостри топір, бери терпуг І йди із далі в даль (П. Воронько).
Словник української мови (СУМ-20)