торопіти
ТОРОПІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
Відчувати незручність, зніяковіння, побоювання від непевності; розгублюватися, бентежитися, соромитися, ніяковіти.
А Трохим що – він .. уперше .. у губернії, .. так він і торопіє, і не зна, як за що узятися (Г. Квітка-Основ'яненко);
Ось із юрби вийшло їх двоє: Іван з Семеном – статні, сильні й молоді ковалі .. Вони трохи торопіли перед людьми, обсмикували великими руками сорочки, ніяково посміхалися (А. Шиян);
// Боятися, відчувати страх.
Лінивий плюскіт хвиль... Суха морська трава чорніє, шелестить під ногами .. Навіть і Віталик трохи торопіє: ні живої душі ніде (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)