торохтіти
ТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, недок.
1. без прям. дод. Утворювати різкі, гуркітливі звуки.
Гримів, торохтів грім, далі став стихати (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів І шестерня довготелеса Не дряпала боків (Л. Глібов);
Десь далеко торохтів на рейках поїзд (Ю. Шовкопляс);
Торохтіли колеса, ритмічно тупотіли коні, бряжчали на возах похідні казанки (О. Десняк);
// Рухатися, котитися з гуркотом, шумом.
Віз торохтить по камінні та підкидає на ямках – аж не всидиш (Б. Грінченко);
Ззаду долинули якісь вигуки. Скаженим галопом мчали верхівці, торохтіли тачанки, маяли строкаті килими на них (Ю. Яновський);
// чим і без дод. Голосно стукати.
Коли чую, знов торохтить [Петро] у вікно так, що аж шибки дзвенять (І. Нечуй-Левицький);
Прокидаюсь серед ночі .. Кішка хазяйчина забралась до нас і торохтить нашим посудом (С. Васильченко);
Біля печі заклопотано торохтіли кочергами сусідки (П. Панч).
2. що і без прям. дод., перен., розм., зневажл. Голосно й швидко, іноді безладно говорити, розмовляти; базікати.
Отсе було сидить він в мене або в кума, – Всі торохтять, а він тихесенько... все дума! (М. Костомаров);
– Що це ти торохтиш там, мов навіжена? – гримнула на неї Пистина Іванівна (Панас Мирний);
– Та не торохти! Дай послухати розумного чоловіка, – зупинила Векла Гетьманиху (І. Цюпа).
3. що і без прям. дод. Цвірчати, співати, утворюючи переривчасті звуки (про деяких комах і птахів).
В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (О. Копиленко);
А Соловей аж горло надриває І на всі за́ставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Л. Глібов).
Словник української мови (СУМ-20)