травник
ТРАВНИ́К, ч., розм.
1. род. у́. Настоянка на травах.
2. род. а́, рідко. Місце, поросле травою.
Мати не дивилася на дорогу, не зважала на травники і квіти, а бігла просто, зачіпаючи сукнею за корчі (Н. Кобринська);
Добираються [розбійники] до краю грядок, розривають нагло стіну квасолі і з шумом виплигують на травник перед хатою (С. Тудор).
3. род. а́. Лікар, що лікує травами.
ТРА́ВНИК, а, ч.
1. Те саме, що герба́рій 1.
2. заст. Книжка, в якій спочатку описувались лікувальні рослини, а згодом давались поради, як їх використовувати.
У Стародавній Русі укладали спеціальні збірники, травники.., а в XVI –XVII ст. вже з'явилися численні “лікарські порадники”, в яких наводилися відомості про цілющі властивості рослин, що зустрічалися на терені давньої Русі (з наук.-попул. літ.).
3. Птах ряду куликоподібних.
На острові квартирують два цікаві кулики. Одного називають куликом-сорокою. – Другий кулик – травник, а в народі його ще звуть червононіжка або тюлюлюкалка (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)