трепет
ТРЕ́ПЕТ, у, ТРЕ́ПІТ, поту, ч.
Те саме, що тремті́ння.
Стежив [Саїд Алі] за кожним рухом брови, за найніжнішим, немов розквітання бутона, трепетом її принадних уст (Іван Ле);
Віти дерев легенько тремтіли; і від цього трепету зайнялося і небо, і сонячне сяйво, і трави (Ірина Вільде);
І вона понесла в темінь своє важке тіло і трепет маленької свічечки, що роняла на пальці і землю воскові сльози (М. Стельмах);
Войовничі сурми наповнювали помешкання важким трепетом (І. Микитенко);
З сердечним трепетом наближався Максим до світлиці Мирослави (І. Франко);
Брав [опришок] Марусину голову в руки і цілував .. у трепоті, в безумстві (Г. Хоткевич).
Словник української мови (СУМ-20)