триндикати
ТРИНДИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. що і без прям. дод., ірон. Невміло або недбало грати на щипковому інструменті.
“Гришка триндикає...” – подумав Гандзюк. Справді, на Василевій балалайці – усі знали – грав сьогодні найменший брат його (Г. Косинка).
2. Відтворювати якусь мелодію без слів.
Аж то шелеснуло по ліщині та хтось заспівав .. голосно-голосно так, тільки не словами, а так “триндикаючи” (Леся Українка);
– Савенко в тюрмі “Ойру” триндикає (М. Чабанівський).
Словник української мови (СУМ-20)