тринькати
ТРИ́НЬКАТИ¹, аю, аєш, недок., що і без прям. дод., розм.
Неощадливо, нерозумно витрачати гроші, майно тощо.
[Петро:] А то з панночки, ти думаєш, буде помішниця [помічниця]? Тільки тринькатиме добро, зароблене моїми руками (Панас Мирний);
– З дитинства поневіряючись по наймах, багато літ працюючи на власницю-поміщицю, названу в народі Фейншею, я, хоч не пив і не тринькав у житті, проте залишився й понині у великих злиднях (О. Гончар).
ТРИ́НЬКАТИ², аю, аєш, недок., розм.
1. що і без прям. дод., на чому, рідко. Те саме, що бре́нькати 2.
2. тільки 3 ос. Видавати уривчасті дрижачі звуки.
В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (П. Козланюк);
// Видавати ритмічні, розмірені звуки.
Словник української мови (СУМ-20)