троє
ТРО́Є, трьох, числ. кільк., збірн.
Три (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються у множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками у множині).
Троє людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна (Леся Українка);
За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко);
Бульба підійшов до возів: біля найбільшого воза сиділо троє слуг (О. Довженко);
– Встати я не можу. З вас би хто поміг. – Підійшли й обмерли: чоловік без ніг!.. Троє літ з тачанки друг мій не встає (А. Малишко);
// у знач. ім.
– Не йди од нас, Степаночку, Не кидай нас знову. Не покинеш? – Ні, Ярино! – І Степан остався. Зрадів старий, мов маленький .. під хатою Усі троє сіли (Т. Шевченко);
Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись. От троє разом запряглись, Смикнули – катма ходу... (Л. Глібов);
Там, у кутку, троє завели річ про теперішнє життя трудне; другі зняли мову, як панів дурили (Панас Мирний);
Все життєве багатство її, вся її радість була в дітях. Двох ще маленькими поховала, троє ж, наперекір злидням та кашлюкам, зосталися жити (О. Гончар).
(1) По тро́є, у знач. присл. – утрьох.
Старші гімназисти ходять по двоє, по троє перед фасадом – хто з книжкою, хто просто так (Ю. Смолич).
◇ (2) За трьох, зі сл. працювати – дуже багато, інтенсивно, віддаючи всі сили.
– Працювати маєте не за страх, а за совість. – Господи, працюватиму за трьох (М. Стельмах);
Комбіна́ція з трьох па́льців див. комбіна́ція;
Обмовля́тися / обмо́витися двома́-трьома́ слова́ми <�Обмо́витися хоч сло́вом> див. обмовля́тися.
Словник української мови (СУМ-20)