троє

ТРО́Є, трьох, числ. кільк., збірн.

Три (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються у множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками у множині).

Троє людей різного віку підходять до Нартала і Руфіна (Леся Українка);

За командиром їхало ще троє саней (І. Микитенко);

Бульба підійшов до возів: біля найбільшого воза сиділо троє слуг (О. Довженко);

– Встати я не можу. З вас би хто поміг. – Підійшли й обмерли: чоловік без ніг!.. Троє літ з тачанки друг мій не встає (А. Малишко);

// у знач. ім.

– Не йди од нас, Степаночку, Не кидай нас знову. Не покинеш? – Ні, Ярино! – І Степан остався. Зрадів старий, мов маленький .. під хатою Усі троє сіли (Т. Шевченко);

Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись. От троє разом запряглись, Смикнули – катма ходу... (Л. Глібов);

Там, у кутку, троє завели річ про теперішнє життя трудне; другі зняли мову, як панів дурили (Панас Мирний);

Все життєве багатство її, вся її радість була в дітях. Двох ще маленькими поховала, троє ж, наперекір злидням та кашлюкам, зосталися жити (О. Гончар).

(1) По тро́є, у знач. присл. – утрьох.

Старші гімназисти ходять по двоє, по троє перед фасадом – хто з книжкою, хто просто так (Ю. Смолич).

◇ (2) За трьох, зі сл. працювати – дуже багато, інтенсивно, віддаючи всі сили.

– Працювати маєте не за страх, а за совість. – Господи, працюватиму за трьох (М. Стельмах);

Комбіна́ція з трьох па́льців див. комбіна́ція;

Обмовля́тися / обмо́витися двома́-трьома́ слова́ми <�Обмо́витися хоч сло́вом> див. обмовля́тися.