труна
ТРУНА́, и́, ж.
Спеціально зроблена скриня, у якій ховають покійника.
Везуть труну мальовану, Китайкою криту (Т. Шевченко);
Труна соснова в квітах потопає, а в ній з лицем усміхненим і ясним лежить гармаш, неначе спочиває... (І. Гончаренко);
* У порівн. Душа моя на мить, на мить одну розквітла І стала знову, як труна (О. Олесь);
// перен. Смерть.
Як не живеш, а усе ж труни не минеш (Номис).
За труно́ю іти́ (ступа́ти) див. іти́.
◇ До [са́мої] домови́ни (труни́) див. домови́на;
(1) До труни́ (д) див. домови́на;
Заганя́ти / загна́ти в домови́ну (в труну́, в моги́лу, до моги́ли, у гроб, у гріб, на той світ і т. ін.) див. заганя́ти¹;
Зво́дити / звести́ в моги́лу (в труну́) див. зво́дити;
Кла́сти (вклада́ти) / покла́сти (вкла́сти, положи́ти) в домови́ну (в моги́лу, в я́му, в труну́ і т. ін.) див. кла́сти;
(2) Ляга́ти в труну́ (д) див. ляга́ти;
Переве́рнеться (переверну́вся
б) у труні́ див. переверта́тися;
Склада́ти / скла́сти у труну́ (в моги́лу) див. склада́ти;
Стоя́ти одніє́ю (одно́ю) ного́ю в моги́лі (рідше в труні́, в гро́бі і т. ін.) див. стоя́ти.
Словник української мови (СУМ-20)