туманець

ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч.

Зменш. до тума́н¹ 1, 4, 6.

Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Г. Квітка-Основ'яненко);

З яру повзе туманець (В. Бабляк);

* У порівн. Кора [осокорів] .. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (М. Стельмах).

Значення в інших словниках

1. туманець — тумане́ць іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. туманець — [туманец'] -н'ц'а, ор. -нцем, м. (на) -н'ц'і  Орфоепічний словник української мови
3. туманець — -нцю, ч. Зменш. до туман I 1), 4), 6).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. туманець — ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. Зменш. до тума́н¹ 1, 4, 6. Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Кв.-Осн., II, 1956, 41); З яру повзе туманець (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 77); *У порівн. Кора [осокорів].. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (Стельмах, І, 1962, 216).  Словник української мови в 11 томах