туманець
ТУМАНЕ́ЦЬ, нцю́, ч. Зменш. до тума́н¹ 1, 4, 6.
Ось і рідесенький туманець пав на річеньку (Кв.-Осн., II, 1956, 41);
З яру повзе туманець (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 77);
*У порівн. Кора [осокорів].. ледь-ледь бралася березневою світло-сірою, мов туманець на житі, прозеленню (Стельмах, І, 1962, 216).
Словник української мови (СУМ-11)