туманний
ТУМА́ННИЙ, а, е.
1. Прикм. до тума́н¹ 1; який складається з туману, утворений туманом.
Часами вітер трохи підіймав над морем туман, але швидко туманна мряка знову обгортала все (М. Трублаїні);
Мокрий сніг повалив з туманної каламуті суцільною липучою масою (І. Муратов).
2. Покритий, оповитий туманом.
Вже погасли неба чорні грані, потонуло десь крило зорі. Я піду на вулиці туманні, де жевріють жовті ліхтарі (В. Сосюра);
Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О. Гончар);
// З туманом, туманами.
У сірому туманному світанку загорівся бій (Ю. Яновський);
Вечір спадав туманний (Ю. Смолич);
// Насичений туманом.
Чи то від незвички, чи від вогкого, туманного повітря паморочиться голова (Ю. Збанацький).
3. Який видніється в тумані; який видніється, як у тумані, як крізь туман.
З'явились постаті туманні в полі, Пообіймались білими руками (Леся Українка);
Присівши на пеньку, серед поляни, Я розглядав видовисько туманне (М. Рильський);
// Який невиразно, неясно уявляється (про минуле, майбутнє і т. ін.).
Посмертного життя не хочу я собі .. Туманне “там” подобатись не може, “Загробний світ” спіритський – боронь боже! (Леся Українка);
Згадки маленької Лукії про її перші роки в притулку туманні й неясні (О. Донченко);
З туманної далечини століть дійшли до нас відомості про єгипетського фараона Рамсеса II (з наук.-попул. літ.).
4. Позбавлений яскравості; тьмяний, мутний.
Над Петербургом туманний місяць недбало розсівав своє багатство (М. Стельмах);
Куриться над полем сніг до самого сонця, туманного, завихреного клубками сухої снігової куряви (О. Гончар);
// Потьмарений, позбавлений певного виразу (про зір, погляд, очі).
Як радісно пила Оксана дух повстання, де громом в царський трон ударив березоль, бо бачила не раз в накуренім шпиталі од болю і страждань туманний брата зор [зір]... (В. Сосюра);
Воно [дитя] тільки дивиться оченятами, туманними від болю (О. Гончар).
5. перен. Невиразний, нечіткий.
Поняття про нове соціальне й культурне життя мав [Синявін] надто туманне (Іван Ле);
Про село вона мала досить туманне уявлення, бо бачила його лише з вікна залізничного вагона (С. Добровольський);
// Який не має чітко вираженого змісту; незрозумілий, заплутаний.
Він [роман] трохи розтягнений, єсть багато схожих між собою уступів, зайвих діалогів, де-не-де туманні, малозрозумілі і довгі речення (Леся Українка);
Спадає на думку Тоні трохи таємнича, туманна історія взаємин голови робіткому Лукії та капітана Дорошенка (О. Гончар);
Беззмістовна вишуканість слова, прагнення до туманних зворотів .. ніколи не були властиві майстрам (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)